Я ВАс Написать твір
Тема:
Про стосунки, що кувалися в горнилі складних історичних подій (історія взаємин Лесі Черевань та Петра Шраменка із роману "Чорна рада" П. Куліша)

виктор петрович астафьев – писатель-эссеист. родился 1 мая 1924 года в селе овсянка (красноярский край). отца посадили в тюрьму, когда ему было всего несколько лет от роду, а мать вскоре трагически погибла. мальчик был отдан на воспитание родителям матери. о своих детских воспоминаниях он
написал позже в автобиографическом романе «последний поклон».

освободившись, отец писателя женился повторно и новым составом семьи астафьевы переехали на крайний север в игарку. здесь будущий писатель вместе с отцом занимался промысловой . но вскоре петр астафьев серьезно заболел и угодил в
больницу, а виктора мачеха выгнала на улицу. он долго скитался и жил в заброшенных помещениях, пока, наконец, не попал в детский дом. в 1942 году он ушел на фронт, а через год – в армию. за отвагу виктора не раз награждали орденами.

после демобилизации, астафьев уехал на урал. в 1945 году
женился на марии корякиной. с 1951 года он устроился на работу в редакцию газеты «чусовский рабочий». там появилось его первое произведение «гражданский человек». попутно он писал различные статьи и рецензии. основной темой творчества писателя была военная и деревенская проза. одно из первых
произведений было написано еще в школе в качестве сочинения. затем он превратил его в рассказ «васюткино озеро». астафьев часто публиковался в журнале «смена».

в 1953 году вышла в свет первая книга писателя «до будущей весны». с 1958 года астафьев числился в союзе писателей . с 1959 года он
учился в москве, затем переехал в пермь, а после в вологду. с 1980 года обосновался в красноярске. около двух лет числился народным депутатом . в. п. астафьев умер осенью 2001 года и был похоронен в родном селе.

Чому потрібно творити добро? В нашому жорстокому світі сьогодні багатьом не вистачає доброти та тепла від близьких людей. Шалений темп життя вимушує людей пристосовуватись до реалій буденності. Ми не завжди замислюємося що поряд знаходяться люди, котрим необхідна наша підтримка та любов.

З раннього дитинства наші батьки розповідають нам казки, де добро завжди перемагає зло. Адже творити добрі справи набагато приємніше ніж завдавати шкоди іншим. В чому ж можуть проявлятися добрі справи і навіщо деякі люди творять добро?

Вважається, що добро завжди віддається сторицею і приносить душевну рівновагу. Деякі вважають що добрі справи необхідно робити тільки для тих хто зможе це оцінити. Але насправді робити це потрібно просто так, не чекаючи винагороди та похвали. Потрібно діяти так як хочеш щоб поводились з тобою. І ще добрі справи збільшують успішність людини. Тому що таким чином кожен може підняти свою самооцінку. Дехто робить добрі справи для того щоб стати необхідним людям.

Головне, щоб добро робилося не тому що це комусь потрібно, а просто від душі. Неможливо заставити людину турбуватися безкорисно про стареньку бабусю, яка не може дати собі раду самостійно.

Добрі справи - це не лише прояв турботи про близьких, це може бути до взагалі незнайомим людям. Є безліч прикладів, коли цілком сторонні люди збирали кошти на лікування важко хворих дітей та дорослих. Рідні цих хворих навіть не знали хто це зробив. Це справді гарні добрі справи, які заслуговують пошани.

Є також люди, які допомагають діткам, які не мають батьків та проживають у дитячих будинках. Такі діти особливо потребують людського добра та тепла. Ті хто допомагає дитячим будинкам та дітям, що там проживають заслуговують особливої вшанування.

Зараз також дуже розвинене волонтерство. Це теж добрі справи для людей, які потребують підтримки та до Чим більше в нашому світі добра, тим менше буде зла. У всьому світі має бути рівновага між добром та злом. Під час військових дій, стихійних явищ, техногенних катастроф у людей особливо загострюється відчуття відповідальності та потреба творити добро. Потрібно з раннього дитинства вчити дітей робити добрі справи. Це до вирости їм справжніми, щирими людьми, які зможуть зрозуміти чужий біль та страждання. Є безліч в виховати у дітей відчуття відповідальності за близьких та рідних. Це також добра справа, яка заслуговує поваги

Источник: Твір роздум на тему Добро (творити добро)

Объяснение:

‍♀️

У школі у сьому головні вчителі.Багато учнів не люблять якихось вчителів ,але вони дарують свої пізнання .Вчителя теж іноді недорозуміють деяких учнів ,коли в них щось не здается . Я гадаю так не можна вчителів та учнів потрібно поважати ,це теж впливає на навчання .Стосунки це теж важна річ між усіми 

Пантелеймон Куліш - видатний діяч української культури, письменник, критик, публіцист, етнограф і видавець, просвітитель і гуманіст, талановитий майстер слова. Провідною темою творчості письменника була соціальна і національна доля українського народу, його мова та література, тобто так звана «українська ідея».

Найбільшу і найбільш цінну частину спадщини письменника становить художня проза, в тому числі «Чорна рада» - перший український історичний роман. До «Чорної ради» Пантелеймон Куліш додав підзаголовок «Хроніка 1663 року». В основу роману покладено історичні події складних і важких часів другої половини XVII століття після смерті Богдана Хмельницького. Ця епоха відома в історії під назвою «Руїни». Україна тоді роздирали різні соціальні пристрасті і політичні орієнтації, які і привели до Чорної ради 1663 року. У романі діють реальні історичні особи - Яким Сомко, Іван Брюховецький. Головний конфлікт твору - це боротьба за гетьманську булаву між Сомко, якого підтримувала козацька старшина, і Брюховецьким, що зумів улестіть і повести за собою низове козацтво, селянську бідноту і міщанство. З історичної сюжетною лінією тісно переплітається інша - особиста - кохання Лесі Череванівні і Петра Шраменка.

Хоробрим, наполегливою воїном постає на сторінках роману молодий Петро Шраменко - «орел, що не козак». Він зображений в романтичному плані. Благородство вчинків юнаки, його лицарська поведінка добре розкриваються у взаєминах з Лесею, яку він щиро любить.

У дусі народних пісень змальована краса Лесі («Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті – так усякому на душі мов сонечко світить»), її кохання з Петром. Загалом образ Лесі Череванівни теж ідеалізований, типізований образ красуні з українського фольклору – вона уособлення жіночої краси й чистоти. Риси характеру Лесі: скромна, боязка, ніжна, романтична, мрійлива, вірна в коханні.

Проблема любові і подружнього життя яскраво висвітлюється в другій - любовній сюжетній лінії роману.

Петро Шраменко з першого погляду закохується в Лесю Череванівну. А дівчина давно заручена і мріє про гетьмана-красеня Сомко. Хоч і Петро їй не байдужий. Утворюється класичний трикутник. У Лесю закохується і Кирило Тур. На заручинах молода Череванівна раптом з прикрістю зауважує, що Яким Сомко не надто поважає її увагою, його більше турбують (і турбувати, мабуть!) Державні справи. Коли її викрадає запорожець Тур, якого потім ранить Петро, ​​Лесин наречений каже: «Молода, батьку, знайшлась би й друга, а Кирила другого Тура не буде». Ці слова боляче вражають дівчину, але діватися нікуди - заручена. І тільки після смерті Сомка Леся і Петро одружуються, розуміючи, що давно і по-справжньому люблять один одного. Петро заслужив це щастя, бо кинувся виручати Лесю тоді, коли вона йому відмовила, постраждав, так би мовити, за чужу наречену. У Кирила Тура свої погляди на подружнє життя: він вважає, що однією його любові достатньо для одруження, а дівчина може й потім полюбити. Тому викрадає Лесю. Правда, потім він поводиться благородно - після «чорної ради» і поразки Сомка дівчина була повністю в його владі, але він цим не скористався, не примушував її до шлюбу.

Отже, у вирішенні проблеми любові і подружнього життя автор на боці взаємної поваги і любові. Йому не імпонує також безправність одного з подружжя (так, Череваниха повністю керує чоловіком, а Гвинтовка тримає свою жінку за рабиню)

Объяснение: